ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
N 1618-IV від 18 березня 2004 року
редакція від 23.03.2017 року

Глава 8
ЗАОЧНИЙ РОЗГЛЯД СПРАВИ

Стаття 224. Умови проведення заочного розгляду справи

1. У разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

2. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

3. У разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача.

Стаття 225. Порядок заочного розгляду справи

1. Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу.

2. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за загальними правилами з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

Стаття 226. Форма і зміст заочного рішення

1. За формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 213 і 215 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.

Стаття 227. Повідомлення про заочне рішення

1. Відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, направляється рекомендованим листом із повідомленням копія заочного рішення не пізніше трьох днів з дня його проголошення.

Стаття 228. Порядок і строк подання заяви про перегляд заочного рішення

1. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

2. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Стаття 229. Форма і зміст заяви про перегляд заочного рішення

1. Заява про перегляд заочного рішення повинна бути подана у письмовій формі.

2. У заяві про перегляд заочного рішення повинно бути зазначено:

1) найменування суду, який ухвалив заочне рішення;

2) ім'я (найменування) відповідача або його представника, які подають заяву, їх місце проживання чи місцезнаходження, номер засобів зв'язку;

3) обставини, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання і неповідомлення їх суду, і докази про це;

4) посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача;

5) клопотання про перегляд заочного рішення;

6) перелік доданих до заяви матеріалів.

3. Заява про перегляд заочного рішення підписується особою, яка її подає.

4. До заяви про перегляд заочного рішення додаються її копії за кількістю осіб, які беруть участь у справі, та копії всіх доданих до неї матеріалів.

5. До заяви про перегляд заочного рішення, поданої представником відповідача, додається довіреність або інший документ, який підтверджує його повноваження.

6. До заяви про перегляд заочного рішення додається документ про сплату судового збору.

7. До неналежно оформленої заяви про перегляд заочного рішення застосовуються правила статті 121 цього Кодексу.

Стаття 230. Дії суду після прийняття заяви про перегляд заочного рішення

1. Прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим особам, які беруть участь у справі. Одночасно суд повідомляє особам, які беруть участь у справі, про час і місце розгляду заяви.

2. Заява про перегляд заочного рішення повинна бути розглянута протягом п'ятнадцяти днів з дня її надходження.

Стаття 231. Порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення

1. Заява про перегляд заочного рішення розглядається в судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

2. Головуючий відкриває судове засідання і з'ясовує, хто з осіб, які беруть участь у справі, з'явився, встановлює їх особу, перевіряє повноваження представників, після чого повідомляє зміст заяви і з'ясовує думку сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, щодо вимог про перегляд заочного рішення.

3. У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою:

1) залишити заяву без задоволення;

2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку.

4. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду першої інстанції, у тому числі додаткові, заочні, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку як у цілому, так і в частині, а також щодо обставин (фактів), встановлених судом (незалежно від того, чи вплинули висновки суду про ці обставини (факти) на вирішення справи по суті), або резолютивної частини з питань розподілу судових витрат між сторонами, порядку та способу виконання рішення тощо.

Відповідно до статей 231, 232 ЦПК оскарження заочного рішення відповідачем в апеляційному порядку може мати місце лише в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення та в разі ухвалення повторного заочного рішення. В іншому випадку апеляційний суд відмовляє в прийнятті апеляційної скарги на заочне рішення.

Вирішуючи питання про можливість апеляційного оскарження в загальному порядку рішення, яке визначене судом як заочне, судам необхідно враховувати, що відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є чинними та обов'язковими до виконання на всій території України, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом. Тому особи, які оскаржують таке рішення, мають враховувати, що рішення, яке визначене судом як заочне, повинне оскаржуватися в порядку, встановленому для оскарження заочних рішень.

У разі подання відповідачем до місцевого суду заяви про перегляд заочного рішення з клопотанням про поновлення строку на подання заяви про перегляд, у той час як відповідне рішення оскаржене позивачем в апеляційному порядку й апеляційна скарга прийнята до розгляду, апеляційне провадження не може бути проведене до розгляду місцевим судом цієї заяви. У такому випадку справа повертається до місцевого суду.

Окремо від рішення суду в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції, зазначені в статті 293 ЦПК відповідно до буквального змісту кожного із пунктів.

Зокрема, підлягає оскарженню ухвала про забезпечення позову, а не про відмову в забезпеченні; про відмову поновити пропущений процесуальний строк, а не про його поновлення; про визнання мирової угоди, а не про відмову в її визнанні тощо. Також можуть бути оскаржені ухвали, зазначені у частині четвертій статті 135, статтях 211 та 397 ЦПК, та ухвали про визнання заяви про перегляд заочного рішення неподаною та повернення її заявникові. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Ухвала суду першої інстанції, якою вирішено питання, що не підлягало розгляду в порядку цивільного судочинства (перегляд за нововиявленими обставинами судових рішень, який підлягав проведенню в порядку господарського чи адміністративного судочинства або за відсутності для цього передбачених законом підстав тощо), може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до положень частини першої статті 293 ЦПК.

Не можуть бути об'єктом апеляційного оскарження судові рішення, якщо вони судом не ухвалювались.

Стаття 232. Скасування та оскарження заочного рішення

1. Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

2. Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

3. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Стаття 233. Законна сила заочного рішення

1. Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого цим Кодексом.

Практика ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах

Заочне провадження у цивільних справах широко застосовується у різних правових системах світу у зв’язку з необхідністю забезпечувати ефективність та своєчасність цивільного судочинства. У Цивільному процесуальному кодексі України 2004 р. (далі — ЦПК) відновлено інститут заочного розгляду справ у цивільному судочинстві (гл. 8 розд. III). Заочне провадження відповідно до ЦПК є особливим порядком розгляду та вирішення цивільної справи за відсутності відповідача, належним чином повідом-леного про час та місце судового розгляду, від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або зазначені ним причини визнані неповажними, та якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, з ухваленням заочного рішення.

Інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинство більш ефективно.

Інститут заочного провадження спрямований також на розвиток ч. 3 ст. 27 ЦПК про те, що особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки.

Таким чином, заочне провадження є додатковою гарантією позивачеві від зловживання відповідачем процесуальними правами, усунення причин затягування процесу, дотримання судами строків розгляду справи. Проте в окремих випадках розгляд справ у порядку заочного провадження не спрощує, а ускладнює процес та дає відповідачу можливість його затягнути, оскільки він має право на скасування заочного рішення судом, який його ухвалив, після чого справа розглядається в загальному порядку.

Отже, дотримання судами процесуального законодавства при ухваленні та перегляді заочного рішення є визначальним з точки зору виконання інститутом заочного провадження своєї мети — сприяти ефективному та оперативному здійсненню правосуддя.

Умови проведення заочного розгляду справи

Проведення заочного розгляду справи можливе лише у разі наявності умов, визначених у ст. 224 ЦПК. Законодавець встановив, що у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Таким чином, суди повинні дотримуватись таких умов проведення заочного розгляду справ: неявка відповідача в судове засідання; належне повідомлення відповідача про час і місце судового засідання; відсутність поважних причин неявки відповідача; відсутність клопотання відповідача про розгляд справи за його відсутності; відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи. Лише за наявності всіх п’яти умов суд може провести заочний розгляд справи.

Аналіз матеріалів узагальнення дає можливість зробити висновок, що не у всіх випадках суди дотримувалися вищезазначених умов, що було підставою для скасування заочних рішень.

Судам необхідно звернути увагу на те, що заочне рішення може ухвалюватися лише у справах позовного провадження. Норми гл. 8 ЦПК, які регулюють порядок заочного розгляду справи, розміщені в межах розд. ІІІ ЦПК "Позовне провадження" і встановлюють особливості розгляду справ у порядку позовного провадження, а не окремого провадження, наказного чи іншого провадження. Проте в процесі узагальнення виявлено випадки порушення судами цієї вимоги.

Наприклад, Нахімовський районний суд м. Севастополя ухвалив 16 січня 2006 р. заочне рішення у справі окремого провадження (за заявою Ч. про встановлення факту приналежності до сім’ї депортованих осіб).

Неявка відповідача в судове засідання

Необхідною умовою для заочного провадження є неявка відповідача в судове засідання. Неявкою відповідача є його фактична відсутність у залі судового засідання при розгляді справи по суті. При цьому необхідно враховувати, що неявкою відповідача є його особиста відсутність, а також відсутність його представника.

У випадку явки в судове засідання представника відповідача з належно оформленими повноваженнями суд не вправі ухвалювати заочне рішення. Це випливає зі змісту ст. 38 ЦПК про те, що сторони можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника, і ст. 44 ЦПК щодо можливості вчинення представником усіх процесуальних дій від імені особи, яку він представляє, а також того, що інститут заочного провадження призначений впливати на відповідачів, які не вчиняють дій щодо участі у розгляді справи. Проте деякі суди помилково проводили заочне провадження за участі в судовому засіданні представника відповідача.

Так, Київський районний суд м. Донецька ухвалив 27 липня 2006 р. заочне рішення у справі за позовом К. до Б., третя особа — комунальне підприємство "ЖЕУ № 5 Київського району м. Донецька" — про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення за участі у судовому засіданні представника відповідача.

По-різному тлумачать суди поняття "неявка в судове засідання відповідача" з точки зору стадій судового розгляду. Одні суди вважають, що заочне рішення можна ухвалити тільки тоді, коли відповідач не з’являється до суду зі стадії підготовки справи до слухання і до ухвалення судового рішення.

Так, ухвалюючи заочне рішення від 15 лютого 2006 р. Компаніївський районний суд Кіровоградської області у справі Н. до Ч. про захист честі і гідності дійшов висновку, що відповідач, достовірно знаючи про розгляд справи в суді, з невідомих для суду причин не з’являється до суду, не надає свої докази та заперечення на позов, а тому правильно виніс заочне рішення за наявними в матеріалах справи доказами.

А, наприклад, у справі за позовом В. до К. про відшкодування шкоди Шевченківським районним судом м. Запоріжжя 22 травня 2006 р. ухвалено заочне рішення на тій підставі, що відповідач не з’явився до суду після перерви, хоча до цього він брав участь у справі, давав у ній пояснення.

Деякі судді вважають, що заочне рішення може бути ухвалене, коли відповідач не з’явився в судове засідання після оголошеної перерви в судовому засіданні, а також його неявки в стадії проведення судових дебатів.

Зокрема, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області ухвалив заочне рішення від 20 березня 2006 р. у справі за позовом Т. до холдингової компанії "Олександріявугілля" про відшкодування шкоди тільки з тих підстав, що представник відповідача не з’явився в судове засідання в день розгляду справи, коли проводились судові дебати.

Вбачається правильним, що неявка відповідача в судове засідання після оголошеної перерви, зупинення провадження у справі та поновлення її слухання не дає підстав для ухвалення заочного рішення, оскільки відповідач брав участь у попередніх засіданнях, йому роз’яснювали його права та обов’язки, він висловлював свою думку і ставлення до позовних вимог.

ЦПК також встановлює вимогу, що у разі участі в справі кількох відповідачів заочний розгляд можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів (ч. 2 ст. 224). Проте не завжди суди дотримуються цієї умови та ухвалюють заочні рішення і в разі, коли в судове засідання не з’явився один з кількох відповідачів.

У процесі підготовки узагальнення виявлено також випадки, коли судами допускалися грубі помилки щодо визначення умов проведення заочного розгляду справи, зокрема, ухвалення заочного рішення за присутності у судовому засіданні відповідача і відсутності позивача.

Так, у справі за позовом П.О.С. до П.О.О. про стягнення аліментів на неповнолітню дитину Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області 20 жовтня 2006 р. ухвалив заочне рішення за присутності у судовому засіданні відповідача і відсутності позивача.

Належне повідомлення відповідача про час і місце судового засідання

На підставі ст. 224 ЦПК суд до постановлення ухвали про заочний розгляд справи обов’язково повинен перевірити факт повідомлення відповідача належним чином про час і місце судового засідання. Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи повинно проводитися відповідно до вимог статей 74—76 ЦПК. При цьому в матеріалах справи повинні бути належні докази такого повідомлення. Якщо відповідні докази відсутні, то відповідач не може вважатися повідомленим належним чином, і підстав для заочного розгляду справи не існує.

Судам необхідно більш ретельно ставитися до висновків про належне повідомлення відповідача у справі, оскільки випадки скасування заочних рішень у зв’язку з порушенням вимог щодо належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи є найбільш численними — 52,4 % від скасованих місцевими судами.

Так, ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 лютого 2007 р. скасовано заочне рішення Франківського районного суду м. Львова від 30 вересня 2005 р. за позовом закритого акціонерного товариства (дал — ЗАТ) "Телерадіокомпанія Люкс" (м. Львів) до товариства з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ) "Телерадіокомпанія Клас", ЗАТ "Телерадіокомпанія Люкс" (м. Київ), К., С., треті особи — Ш., Л.О., Л.Б., В., А. про визнання незаконним рішення установчих зборів господарського товариства та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 11 вересня 2006 р. і передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішення скасовано на підставі п. 3 ст. 338 ЦПК у зв’язку з відсутністю у справі відомостей про вручення судових повісток відповідачам та третім особам.

Численними є випадки порушення судами вимог ч. 4 ст. 74 ЦПК про те, що судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за сім днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення — завчасно.

Відповідач, місце проживання (перебування чи роботи) або місцезнаходження якого позивачеві невідоме, навіть після його звернення до адресного бюро та органів внутрішніх справ, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. При цьому друкований орган, в якому розміщуються відповідні оголошення, визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частини 9,10 ст. 74 ЦПК).

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2006 р. № 52 затверджено Порядок визначення друкованого засобу масової інформації, в якому розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме. Відповідно до зазначеного Порядку, оголошення про виклик до суду публікується в установлені законодавством строки у друкованому засобі масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та в друкованому засобі масової інформації місцевої сфери розповсюдження за останнім відомим місцем проживання (перебування) на території України відповідача, третіх осіб, свідків. Цією ж постановою визначено у 2006 р. друкованим засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, в якому розміщуються зазначені оголошення, газету "Урядовий кур’єр" (п. 1 постанови).

Як засвідчили матеріали узагальнення, деякі суди не дотримуються цих вимог.

Так, під час заочного розгляду справи за позовом Н. до Б., третя особа — комунальне підприємство служба електрозв’язку Київського району м. Донецька — про стягнення матеріальної та моральної шкоди 15 березня 2006 р. Київський районний суд м. Донецька встановив, що відповідач є належним чином повідомлений на підставі публікації оголошення про виклик до суду в регіональній газеті за відсутності відповідного оголошення в газеті "Урядовий кур’єр".

У разі, якщо суд встановить, що відомості про належне повідомлення відповідача відсутні, він повинен відкласти провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 169 ЦПК.

Відсутність поважних причин для неявки відповідача

На підставі ст. 224 ЦПК суд повинен перевірити не лише факт належного повідомлення відповідача про час і місце судового засідання, але й поважність причин неявки відповідача в судове засідання, якщо вони відповідачем були повідом-лені. За відсутності відповідача з причин, які судом визнано поважними, заочний порядок розгляду справи виключається.

Так, ухвалою Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 7 вересня 2006 р. скасовано заочне рішення у справі за позовом П.Н. до П.О. про стягнення аліментів на утримання непов-нолітньої дитини. З матеріалів справи вбачається, що відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, проте в судове засідання не з’явився і про причини неявки суд не повідомив. При зверненні із заявою про перегляд заочного рішення відповідач надав докази поважності причин неявки до суду, і з цих підстав заочне рішення було скасоване, справа призначена до розгляду в загальному порядку.

Відсутність клопотання відповідача про розгляд справи у його відсутності

У разі надходження від відповідача заяви про розгляд справи у його відсутності суд також не вправі ухвалювати заочне рішення. Ця умова не передбачена в ст. 224 ЦПК, однак випливає зі змісту ст. 169, відповідно до якої неявка відповідача в судове засідання, якщо від нього надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутності, не є перешкодою для розгляду справи в загальному порядку. Тому підстав для заочного розгляду справи немає. Причини неявки відповідача в цьому випадку судом не з’ясовуються. Суд за таких обставин розглядає справу у загальному порядку або відкладає розгляд справи на підставі п. 2 ч. 2 ст. 169 ЦПК. Проте деякі суди помилково проводили розгляд справ у цьому випадку в порядку заочного провадження.

Зокрема, Артемівський міськрайонний суд Донецької області 28 грудня 2005 р. ухвалив заочне рішення у справі за позовом Л.М. до Л.І., Л.В., У.Е., П.Т., третя особа — Центр нерухомості "Буд-інвест" — про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним за відсутності відповідача, але надходження від нього клопотання про розгляд справи у його відсутності.

Відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи

Відповідно до ст. 224 ЦПК не допускається проведення заочного розгляду справи за наявності заперечень позивача проти такого вирішення спору. Проте, як було встановлено за результатами узагальнення, численними є випадки, коли суди не з’ясовують думку позивача щодо заочного розгляду справи, не роз’яснюють позивачу порядок та наслідки розгляду справи в порядку заочного провадження.

Виявлено також випадки, коли суди помилково ухвалювали заочне рішення у справі за відсутності позивача.

Так, Устинівський районний суд Кіровоградської області у справі приватного підприємства "Безнаві" до товариства з обмеженою відповідальністю (далі — ТОВ) "Ворошилівське" та відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна 26 квітня 2006 р. постановив ухвалу про розгляд справи за правилами ст. 224 ЦПК за відсутності позивача та його представника.

Оскільки ЦПК не встановлює способів висловлення згоди позивача на заочний розгляд справи, то вона може бути й усною, проте обов’язково повин-на фіксуватися у протоколі судового засідання.

Якщо позивач не погоджується на розгляд справи в порядку заочного провадження, то суд відкладає розгляд справи та направляє відповідачу, який не з’явився, повідомлення про час і місце нового судового розгляду.

Порядок заочного розгляду справ

Особливості заочного розгляду справ полягають, передусім, у тому, що у дослідженні обставин справи бере участь лише позивач. Таким чином, при розгляді справи фактично відсутня змагальність сторін.

Вбачається, що суд повинен роз’яснити позивачеві його право на розгляд справи в порядку заочного провадження. Водночас позивачеві необхідно роз’яснити його право на розгляд справи у звичайному порядку.

При цьому суд також повинен роз’яснити позивачеві, що його згода на розгляд справи за відсутності відповідача є одночасно відмовою від частини своїх процесуальних прав щодо розпорядження позовними вимогами, зокрема, щодо неможливості зміни позивачем предмета або підстави позову та зміни розміру позовних вимог. Якщо ж позивач реа-лізує ці права, то у такому випадку суд повинен відкласти судовий розгляд на підставі ч. 3 ст. 224 ЦПК для повідомлення про це відповідача.

Проте на практиці суди не завжди виконували цю вимогу.

Так, ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 8 листопада 2006 р. рішення Роздольненського районного суду Автономної Республіки Крим у справі за позовом Г. до Роздольненського підприємства житлово-комунального господарства про стягнення суми і відшкодування моральної шкоди від 22 березня 2006 р. скасовано з підстав порушення судом першої інстанції ч. 3 ст. 224 ЦПК — заочне рішення ухвалено без відкладення судового розгляду для повідомлення відповідача про зміну позивачем предмету позову.

В окремих випадках суди вважали за можливе ухвалювати заочне рішення у випадку зменшення позивачем розміру позовних вимог.

Так, під час розгляду Доманівським районним судом Миколаївської області 27 лютого 2006 р. справи за позовом Ш. до Я. про відшкодування матеріальної шкоди і моральної шкоди в судовому засіданні позивач зменшив вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, що не стало перешкодою для суду ухвалити заочне рішення.

Вбачається, що норма ч. 3 ст. 224 ЦПК не підлягає звуженому тлумаченню, і суд у разі зменшення позивачем розміру позовних вимог також повинен відкласти судовий розгляд для повідомлення про це відповідача, оскільки відповідач у цьому випадку може визнати позов із відповідними наслідками (ст. 174 ЦПК).

Суд вирішує питання щодо заочного розгляду справи до початку розгляду справи по суті. Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦПК про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Оскільки процесуальним законом не встановлено вимоги щодо форми її прийняття, така ухвала може бути оформлена як окремий процесуальний документ відповідно до вимог ч. 1 ст. 210 ЦПК, так і протокольно, відповідно до вимог ч. 2 ст. 210 цього Кодексу. Проте на практиці трапляються випадки, коли суди взагалі не постановляють ухвалу про заочний розгляд справи.

Так, ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 квітня 2007 р. скасовано ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2006 р., якою повернено апеляційну скаргу відповідача у справі на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 9 лютого 2006 р. у справі за позовом К. до Міністерства промислової політики України про поновлення на посаді директора державного підприємства "Електроважмаш", визнання недійсними наказів цього міністерства. Колегія зробила висновок про те, що відсутність в матеріалах справи ухвали про заочний розгляд справи свідчить про порушення судом розгляду справи в заочному порядку.

Деякі суди замість ухвали про заочний розгляд справи помилково постановляють ухвалу про винесення у справі заочного рішення.

Наприклад, така ухвала була постановлена при розгляді справи у порядку заочного провадження Шахтарським міськрайонним судом Донецької області у справі за позовом І. до ТОВ "Еко-Інвест" про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Є випадки, коли суд постановляє ухвалу про розгляд справи за відсутності відповідача.

Так, зокрема, зазначено в протоколі судового засідання Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 листопада 2005 р., в якому було ухвалено заочне рішення у справі за позовом державного підприємства "Житлово-експлуатаційна дільниця "Будівельник" до С. про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням.

Зміст заочного рішення

Аналіз матеріалів узагальнення виявив той факт, що у судів немає єдиної практики щодо процесуально-документального оформлення заоч-ного рішення. Суди по-різному формулюють саму назву рішення, яке ухвалюється в порядку заочного провадження. Правильною необхідно вважати практику тих судів, які вказують у найменуванні "Заочне рішення" у зв’язку з особливостями процедури ухвалення таких рішень та з огляду на необхідність чіткого визначення для осіб, які беруть участь у справі, а також для судів належного порядку оскарження чи перегляду заочного рішення.

В описовій частині заочного рішення необхідно вказати, що справа розглядалася за відсутності відповідача у порядку заочного провадження з дотриманням вимог, встановлених законом.

В окремих випадках ухвалені судом рішення іменується заочним, хоча ні з описової, ні з мотивувальної, ні з резолютивної частини не випливає, що воно дійсно ухвалено в порядку заочного провадження.

Так, Косівський районний суд Івано-Франківської області 20 лютого 2006 р. ухвалив заочне рішення у справі за позовом Х.М. до Х.В. про розірвання шлюбу, хоча у рішенні не міститься ні зазначення про згоду позивача на розгляд справи в порядку заочного провадження, ні ухвали суду про розгляд справи в порядку заочного провадження, ні посилання на норми ст. 8 ЦПК, які регламентують заочний розгляд справи, а резолютивна частина рішення не містить роз’яснення про особливий порядок оскарження (перегляду) заочного рішення відповідачем.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК у резолютивній частині заочного рішення має зазначатися строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження, а також відповідно до ст. 226 ЦПК обов’язково має бути зазначено строк і порядок подання відповідачем зави про його перегляд.

У багатьох випадках суди першої інстанції всупереч зазначеним вимогам у резолютивній частині заочного рішення не вказують порядок та строк подачі заяви про перегляд заочного рішення. Це призводить до того, що відповідач оскаржує заочне рішення в загальному порядку до апеляційного суду, а апеляційні суди відмовляють у прийнятті апеляційної скарги у зв’язку з недотриманням порядку оскарження заочного рішення, передбаченого ст. 228 ЦПК, що фактично призводить до затягування строків розгляду справи.

У процесі узагальнення виявлено також випадки, коли в резолютивній частині заочного рішення суд вказує лише на можливість перегляду заочного рішення судом, який його ухвалив, при цьому не вказавши на можливість апеляційного оскарження заочного рішення.

Це виявлено, наприклад, у заочному рішенні Голосіївського районного суду м. Києва від 28 квітня 2006 р. у справі за позовом комунального підприємства ЖЕО-103 Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації до Швед Е.В., Швед А.О., Швед А.О. про стягнення заборгованості за витрати на ремонт будинку та прибудинкової території і комунальні послуги.

Матеріали узагальнення свідчать, що формулювання в заочному рішенні порядку та строків його перегляду та оскарження у більшості випадків є незрозумілими для сторін, що призводить до масового повернення апеляційними судами апеляційних скарг на заочні рішення.

Таким чином, суди в резолютивній частині заоч-ного рішення повинні вказувати, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданої протягом десяти днів з дня отримання його копії. Також повинно зазначатися, що у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене до апеляційного суду з визначенням порядку апеляційного оскарження, а також вказуватися, що позивач має право оскаржити заочне рішення у загальному порядку до апеляційного суду. Зазначена частина заочного рішення може мати таке формулювання:

"Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду ____ області через ______ суд шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги або шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку".

Відповідно до ст. 227 ЦПК відповідачам, які не з’явилися в судове засідання, направляється рекомендованим листом із повідомленням копія заочного рішення не пізніше п’яти днів з дня його проголошення. На практиці одним з найбільш характерних порушень, які допускають місцеві суди, є недотримання строків та порядку повідомлення відповідачів, які не з’явилися в судове засідання, про заочне рішення. У багатьох матеріалах справ взагалі відсутні дані про отримання відповідачем копії заочного рішення. У деяких справах наявні лише копії супровідних листів про направлення звичайною кореспонденцією копії заочного рішення відповідачу.

Такі порушення в подальшому можуть негативно позначитися на дотриманні строків розгляду справи, виконанні заочного рішення, ускладнити вирішення питання про своєчасність подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення і зумовити виконання судом додаткових процесуальних дій (поновлення процесуальних строків тощо), яких можна було б уникнути в разі дотримання відповідних вимог законодавства.

Перегляд заочного рішення судом, який його ухвалив

ЦПК встановлює для відповідача особливий порядок оскарження заочного рішення — шляхом подання заяви про перегляд заочного рішення (статті 228—232), а також загальний порядок — апеляційне оскарження — для позивача (ст. 232).

Статтею 229 ЦПК встановлено вимоги щодо форми і змісту заяви про перегляд заочного рішення. За правилами ст. 121 ЦПК неналежно оформлена заява про перегляд заочного рішення залишається судом без руху і відповідачу надається строк для усунення недоліків. У разі, якщо відповідач у встановлений строк виправить визначені судом недоліки, заява про перегляд заочного рішення вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається заявнику, про що постановляється відповідна ухвала.

Складним питанням у судовій практиці є можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали про визнання заяви про перегляд заочного рішення неподаною і повернення її заявникові. Частиною 7 ст. 229 ЦПК передбачено, що до неналежно оформленої заяви про перегляд заочного рішення застосовуються правила ст. 121 ЦПК, тобто про залишення заяви без руху та про визнання заяви неподаною та повернення її заявникові. Однак у ст. 293 ЦПК серед ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду, не вказано ухвалу про визнання заяви про перегляд заочного рішення неподаною та повернення її заявникові, а передбачено лише можливість апеляційного оскарження ухвал про повернення заяви позивачеві (заявникові) — п. 3 ч. 1 ст. 293 та про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду — п. 16 ч. 1 ст. 293.

У зв’язку з цим вбачається правильною практика апеляційних судів, які розглядають апеляційні скарги на ухвали про визнання заяви про перегляд заочного рішення неподаними та повернення їх заявникові, виходячи з аналогії закону відповідно до ч. 7 ст. 8 ЦПК.

Так, Апеляційним судом Київської області 17 листопада 2006 р. розглянуто та задоволено апеляційну скаргу на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 30 червня 2006 р. про визнання неподаною та повернення заяви про перегляд заочного рішення у справі за позовом ЗАТ комерційного банку "ПриватБанк" в інтересах товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо" до Л. про відшкодування шкоди.

Окрім того, неможливість оскарження відповідачем у справі ухвали про визнання заяви про перегляд заочного рішення неподаною та повернення її заявникові призвело б до позбавлення його права на апеляційне оскарження заочного рішення, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦПК відповідач може оскаржити заочне рішення в загальному порядку лише після залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Відповідач може подати заяву про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії. Вирішуючи питання про поновлення строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення, суд першої інстанції відповідно до вимог статей 72—73 ЦПК повинен повідомити осіб, які беруть участь у справі, про місце і час розгляду цього питання. Але суди не завжди виконують зазначені вимоги.

Так, ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 листопада 2006 р. скасована ухвала Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим про залишення без розгляду заяви С. про перегляд заочного рішення суду від 6 травня 2006 р. у справі за позовом Кримського природного заповідника до того ж С. про виселення з підстав розгляду судом питання щодо строку подання заяви про перегляд заочного рішення всупереч вимогам статей 72—73 ЦПК без виклику осіб, які беруть участь у справі.

У випадку постановлення судом ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду з підстав, встановлених ст. 207 ЦПК, така ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку окремо від рішення суду відповідно до п. 16 ч.1 ст. 293 ЦПК.

Прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим особам, які беруть участь у справі, й одночасно повідомляє їх про час і місце розгляду заяви.

У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд відповідно до ч. 3 ст. 231 ЦПК постановляє ухвалу, в якій може реалізувати одне з таких повноважень: залишити заяву без задоволення; скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку.

Зі змісту ст. 232 ЦПК випливає, що скасування заочного рішення судом, що його ухвалив, можливе у випадку встановлення судом двох обставин: відповідач не з’явився в судове засідання, в якому ухвалено заочне рішення, та не повідомив про причини неявки з поважних причин; докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

У результаті проведення узагальнення виявлено, що у місцевих судах склалася неоднозначна практика щодо скасування заочного рішення судом, який його ухвалив.

Так, Чорноморський районний суд Автономної Республіки Крим ухвалою від 25 квітня 2006 р. скасував заочне рішення суду від 3 березня 2005 р. у цивільній справі за позовом Ф.С. до Ф.І. про визначення місця проживання дитини та припинення стягнення аліментів на утримання дитини лише на підставі того, що судом було встановлено, що відповідач не з’явився у судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин без з’ясування наявності доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та можуть вплинути на ухвалене заочне рішення.

В інших випадках суди з’ясовують також наявність у відповідача доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та можуть вплинути на ухвалене заочне рішення.

Наприклад, ухвалою Київського районного суду Автономної Республіки Крим від 19 липня 2006 р. скасовано заочне рішення суду від 26 квітня 2006 р. у цивільній справі за позовом В. до ЗАТ "Симкоммунсервис" про стягнення вихідної допомоги, несплаченої при звільненні працівника на підставі того, що судом було встановлено, що відповідач не з’явився у судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин, та докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

У зв’язку з практикою скасування заочного рішення без з’ясування, чи є у відповідачів докази, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, в результаті ухвалення рішення після скасування заочного рішення є аналогічним.

Правильною є практика тих судів, які скасовують заочне рішення лише за наявності двох підстав, визначених у ст. 232 ЦПК, зокрема, якщо буде встановлено, що відповідач, який був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, не з’явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Так, на підставі того, що відповідачем не надано докази, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, ухвалою Київського районного суду м. Донецька від 15 листопада 2006 р. про перегляд заочного рішення цього ж суду від 20 вересня 2006 р. у справі за позовом П. до С. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заяву відповідача про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Непоодинокими є випадки, коли суди скасовують заочні рішення, не переконавшись, чи є достатні для цього підстави, передбачені законодавством. Деякі суди не проводять оцінки поважності причин неповідомлення відповідачем про причини своєї неявки в судове засідання, в якому ухвалено заочне рішення, та не оцінюють надані відповідачем докази на предмет їх істотного значення для правильного вирішення справи, і скасовують заоч-ні рішення лише на підставі поданої відповідачем заяви та його усних доводів, які не підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами у справі.

Як випливає з п. 2 ч. 3 ст. 231 ЦПК у разі скасування заочного рішення судом, який його ухвалив, призначається дата розгляду справи в загальному порядку. Проте не в усіх випадках суди виконують цю вимогу.

Зокрема, ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 14 листопада 2006 р. скасовано заочне рішення цього ж суду від 23 червня 2006 р. у цивільній справі за позовом К.Є. до К.Ю. про відшкодування шкоди, однак суд не вирішив питання про призначення дати розгляду справи в загальному порядку.

Матеріали узагальнення засвідчили, що при постановленні ухвал за результатами розгляду заяви про перегляд заочного рішення суди часто не виконують вимоги ст. 210 ЦПК, зокрема, ухвали фактично не містять мотивувальної частини.

Так, наприклад, ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28 грудня 2006 р. скасовано заочне рішення цього ж суду від 18 грудня 2006 р. у цивільній справі за позовом ТОВ фірми "ТехНова" в інтересах комунального енергогенеруючого підрозділу "Чернігівська теплоелектроцентраль" до Я.Н. та Я.І. про стягнення боргу за теплопостачання. При цьому в ухвалі не зазначено з яких підстав суд дійшов такого висновку.

Ухвала про залишення заяви відповідача про перегляд заочного рішення без задоволення не підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від заочного рішення, оскільки така ухвала не передбачена в переліку ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду першої інстанції, визначені ст. 293 ЦПК. Окрім того, в контексті ч. 4 ст. 231 ЦПК після залишення заяви відповідача про перегляд заочного рішення без задоволення відповідач може оскаржити в апеляційному порядку не таку ухвалу суду, а саме заочне рішення.

Проте на практиці суди помилково вказують на можливість апеляційного оскарження ухвали про залишення заяви відповідача про перегляд заочного рішення без задоволення.

Так, ухвалою Оріхівського районного суду За-порізької області від 25 травня 2006 р. залишено без задоволення заяву відповідача про перегляд заочного рішення цього ж суду від 10 березня 2006 р. у справі за позовом М. до Б. про захист честі та гідності та стягнення моральної шкоди. У резолютивній частині ухвали суд вказав, що вона може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Правильною необхідно вважати практику, коли суд зазначає, що ухвала про залишення заяви про перегляд заочного рішення або про скасування заочного рішення і призначення справи до розгляду в загальному порядку набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Апеляційне оскарження заочного рішення

Відповідно до ч. 2 ст. 232 ЦПК позивач, а в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення — відповідач, мають право оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку, а також відповідно до ч. 3 ст. 232 ЦПК в загальному порядку оскаржується позивачем або відповідачем повторне заочне рішення.

Матеріали узагальнення свідчать, що не в усіх випадках апеляційні суди з’ясовують чи звертався відповідач до суду, який ухвалив заочне рішення, із заявою про перегляд заочного рішення до його оскарження в апеляційному порядку.

Так, ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2006 р. скасовано заочне рішення Світловодського міськрайонного суду від 3 вересня 2006 р. у справі за позовом С. до П.В., П.А. про відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Апеляційний суд задовольнив частково апеляційну скаргу відповідачів, не з’ясувавши, чи звертався відповідач у справі до суду, який ухвалив заочне рішення, із заявою про перегляд заочного рішення.

Всупереч вимогам ст. 230 та ч. 1 ст. 231 ЦПК деякі місцеві суди не розглядали заяви про перегляд заочного рішення, а направляли апеляційну скаргу відповідачів до апеляційного суду.

Ось приклад цього. Красноперекопський районний суд Автономної Республіки Крим взагалі не розглянув наявну в матеріалах справи заяву відповідача про перегляд заочного рішення від 17 травня 2006 р. у справі за позовом С. до ЗАТ "Український мобільний зв’язок" про стягнення заборгованості. Вказаний місцевий суд направив також наявну у матеріалах справи апеляційну скаргу відповідача на зазначене заочне рішення разом зі справою до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27 липня 2006 р. апеляційна скарга залишена без розгляду, а справу повернено до суду першої інстанції для виконання вимог статей 230—231 ЦПК.

Під час аналізу матеріалів узагальнення виявилося, що в апеляційних судів склалася не-одна-кова практика щодо постановлення ухвал у випадку, якщо відповідач оскаржує в апеляційному порядку заочне рішення без попереднього звернення до суду першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення. Деякі апеляційні суди у таких випадках відмовляють у прийнятті апеляційної скарги.

Зокрема, ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 9 листопада 2006 р. відмовлено у прийнятті апеляційної скарги відповідача у справі на заочне рішення Бахчисарайського районного суду АРК від 1 вересня 2006 р. за позовом К. до Т. про розірвання шлюбу із зазначеної підстави.

Наявна також практика, коли апеляційний суд у цьому разі повертає апеляційну скаргу відповідачу.

У окремих випадках апеляційні суди залишають відповідну заяву без розгляду.

Наприклад, ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 квітня 2006 р. залишено без розгляду апеляційну скаргу відповідача у справі на заочне рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 24 січня 2006 р. за позовом В. до Л. із тієї ж підстави.

Є також випадки, коли апеляційний суд відмовляє відповідачу у справі в апеляційному оскарженні заочного рішення із тієї ж підстави.

Так, в ухвалі Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 1 серпня 2006 р. за апеляційною скаргою про апеляційне оскарження заочного рішення Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 травня 2006 р. у справі за позовом Л. до Д.Г., Д.С. про визнання права власності на частину будинку.

Неоднаковість у практиці постановлення таких ухвал зумовлена відсутністю в ЦПК чітко визначених повноважень апеляційного суду в цьому випадку. Однак на підставі системного аналізу норм статей 294, 297 ЦПК вбачається правильною практика, коли апеляційний суд відмовляє у прийнятті апеляційної скарги відповідачу, якщо він не звертався до суду, який ухвалив заочне рішення, із заявою про його перегляд.

Зокрема, ч. 3 ст. 294 передбачено, що апеляційна скарга залишається без розгляду у випадку, якщо вона подана після закінчення встановлених строків, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку. Таким чином, норма про залишення апеляційної скарги без розгляду не підлягає застосуванню у випадку недотримання відповідачем процедури оскарження заочного рішення.

Зі змісту ст. 297 випливає, що суддя-доповідач вирішує питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду апеляційним судом. Таким чином, у випадку відсутності підстав для прийняття апеляційної скарги до розгляду або повернення скарги з підстав, передбачених ч. 2 та ч. 4 ст. 297, правильною вбачається практика, коли апеляційний суд відмовляє у прийнятті апеляційної скарги. Аналогічне формулювання, як правило, застосовується і при відмові у прийнятті апеляційних скарг на ухвали, які відповідно до ст. 293 ЦПК не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду (тобто у процесуально аналогічній ситуації).

У цьому випадку апеляційний суд в резолютивній частині ухвали повинен також роз’яснити відповідачу у справі його право на звернення із заявою про перегляд заочного рішення до суду, що його ухвалив, в порядку ст. 228 ЦПК.

Правильною є й практика, коли апеляційний суд також відмовляє в прийнятті апеляційної скарги відповідача на ухвалу місцевого суду про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення на тій підставі, що така ухвала не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Так, з цієї підстави ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 14 листопада 2006 р. відмовлено в прийнятті апеляційної скарги Управління освіти Ужгородської міської ради на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 10 липня 2006 р., якою відмовлено в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення цього ж суду.

У результаті проведення узагальнення виявлено випадки, коли суди апеляційної інстанції неправильно тлумачать спеціальний порядок перегляду заочних рішень.

Наприклад, ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 28 березня 2006 р. залишено без розгляду апеляційну скаргу відповідача у справі Р. на заочне рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 23 листопада 2005 р. за позовом Ш. до Р. про стягнення матеріальної та моральної шкоди, та зобов’язання відповідача знести будівлю у зв’язку з тим, що відповідач не звертався до суду з заявою про перегляд заочного рішення.

Проте вбачається, що апеляційний суд неправомірно повернув до суду першої інстанції заочне рішення для перегляду відповідно до ст. 228 ЦПК. У цьому разі апеляційний суд вийшов за межі повноважень, оскільки за ст. 228 ЦПК заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, лише за письмовою заявою відповідача, а не за ухвалою апеляційного суду.

Така практика призвела навіть до грубого порушення законодавства, коли апеляційна скарга на заочне рішення була розглянута місцевим судом.

Як приклад можна навести ситуацію, коли відповідач у справі за позовом М.О. до М.В. про стягнення аліментів подав до Апеляційного суду Київської області апеляційну скаргу на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 8 вересня 2006 р. без попереднього перегляду заочного рішення судом, який його ухвалив. У зв’язку з цим апеляційний суд ухвалою від 6 жовтня 2006 р. повернув цю цивільну справу до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області "для виконання вимог закону".

На підставі цього Білоцерківський міськрайонний суду Київської області у судовому засіданні 23 листопада 2006 р. розглянув апеляційну скаргу і своєю ухвалою залишив заяву М.В. без руху.

Складним питанням у практиці апеляційних судів є оскарження рішення, яке визначене судом як заочне, якщо таке рішення за своїм змістом не є заочним. Неоднаково вирішується апеляційними судами питання про те, чи таке рішення може бути оскаржено у загальному порядку, чи як заочне.

Так, ухвалою Апеляційного суду Автономної Рес-публіки Крим від 22 вересня 2006 р. скасовано заочне рішення Євпаторійського районного суду Автономної Республіки Крим від 22 березня 2006 р. у справі за позовом А. до С. про відшкодування матеріальні та моральної шкоди. Апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу відповідача у справі без попереднього звернення відповідача із заявою про перегляд заочного рішення до суду, який його ухвалив. Апеляційний суд керувався тим, що суд оголосив заочне рішення без дотримання вимог статей 224—233 ЦПК, в тому числі не постановив ухвалу про заочний розгляд справи, у зв’язку з чим апеляційний суд дійшов висновку про неможливість вважати зазначене рішення заочним, тому воно може бути оскаржене в загальному порядку.

Навпаки, ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 20 лютого 2006 р. відмовлено у прийнятті апеляційної скарги відповідача на заочне рішення Золочівського районного суду Харківської області від 18 січня 2006 р. у справі за позовом Б. до відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Дергачівському районі про стягнення одноразового страхового відшкодування та моральної шкоди, спричиненої професійним захворюванням. Представник відповідача оскаржив заочне рішення до апеляційного суду, оскільки за формою не вважав це рішення заочним у зв’язку з тим, що при розгляді справи районний суд не визнав поважними причини неявки представника відповідача у судове засідання, які були викладені у направленому суду повідомленні, що свідчить про недодержання судом умов проведення заочного розгляду справи, передбачених ст. 224 ЦПК.

Вбачається, що апеляційним судам у такому випадку необхідно керуватися тим, що відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України, і тому вважаються законними та обґрунтованими, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом. Тому особи, які беруть участь у справі, не вправі робити висновок щодо законності та обґрунтованості рішення суду, в тому числі і про те, що ухвалене рішення не є заочним у зв’язку з недотриманням судом вимог статей 224—233 ЦПК. У зв’язку з цим вбачається правильним, що рішення, визначене як заочне судом, що його ухвалив, має оскаржуватися в порядку, визначеному для оскарження заочних рішень, незалежно від оцінки особами, які беруть участь у справі, з дотриманням судом умов проведення заочного розгляду справи.

Єдиним винятком може бути випадок, коли суд взагалі не постановив ухвалу про заочний розгляд справи. Уявляється, що у цьому разі суд здійснив розгляд справи в загальному порядку.

Звернення заочного рішення до виконання

У 2006 р. не звернено до виконання 2,4 тис. заочних рішень, ухвалених місцевими судами. Матеріали узагальнення засвідчили, що проблемою, яка виникає при зверненні заочних рішень до виконання, є неможливість вказати точне місце проживання (місцезнаходження) відповідача у виконавчому документі відповідно до вимог Закону від 21 квітня 1999 № 606-ХІV "Про виконавче провадження", зокрема, вимог щодо зазначення його індивідуального ідентифікаційного номера. У зв’язку з цим виконання заочних рішень, пов’язаних із стягненням грошових коштів чи інших вимог, виконання яких здійснюється органами державної виконавчої служби, стає фактично неможливим.

Причиною незвернення до виконання заочних рішень є також відсутність заяв позивачів про видачу виконавчих листів.

Заочні рішення не виконувались також у зв’язку з відсутністю даних про вручення відповідачу копії заочного рішення. З цієї причини не звернено до виконання 1,7 тис. заочних рішень, або 71,1 %.

Відповідно до ст. 227 ЦПК відповідачам, які не з’явилися в судове засідання, направляється рекомендованим листом із повідомленням копія заочного рішення не пізніше 5 днів з дня його проголошення.

Виходячи з матеріалів узагальнення, копії судових рішень відповідачу, який не з’явився в судове засідання, як правило, направлялися з дотриманням строку, встановленого ст. 227 ЦПК, але у численних випадках відсутні повідомлення про вручення відповідачу копії судового рішення. Причинами цього є, переважно, направлення відповідачам копій рішень простими листами у зв’язку з відсутністю належного фінансування судів. Крім того, трапляються випадки, коли направлені копії судових рішень повертаються до суду з позначками "за закінченням терміну зберігання", "за адресою не мешкає" тощо.

Багато питань виникає при визначенні точної дати видачі виконавчого листа позивачу для звернення його до виконання.

Повторне заочне рішення

Відповідно до змісту ч. 3 ст. 232 ЦПК після скасування заочного рішення суд призначає справу до нового судового розгляду в загальному порядку. У разі неявки відповідача у нове судове засідання суд за наявності інших встановлених умов може постановити повторне заочне рішення. Однак відповідно до зазначеної норми повторне заочне рішення може бути оскаржене як позивачем, так і відповідачем лише в загальному порядку, встановленому ЦПК. Таким чином, право на подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення втрачається.

Встановлено випадки, коли суди не враховували особливості оскарження повторного заочного рішення.

Так, у справі за позовом Б.Л. до Б.Р. про стягнення аліментів у повторному заочному рішенні від 20 листопада 2006 р. Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області вказав, що воно може бути переглянуто цим же судом за письмовою заявою відповідача протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У процесі проведення узагальнення з’ясовано, що місцеві суди після скасування попереднього заочного рішення повторні заочні рішення майже не ухвалюють. За 2006 р. судами було ухвалено всього 174 повторних заочних рішень.

***

Результати проведеного узагальнення свідчать про ефективність заочного провадження з огляду на підвищення оперативності розгляду цивільних справ, а також незначний відсоток скасованих заочних рішень. Проте зміст проаналізованих судових рішень та матеріалів справ дає змогу зробити висновок про те, що деякі суди не дотримуються умов проведення заочного розгляду справи, не в повному обсязі з’ясовують обставини справи, допускають неправильне або неоднакове застосування вимог процесуального законодавства, що має бути усунуто з врахуванням роз’яснень, викладених в узагальненні.

Узагальнення підготовлене суддею Верховного Суду України Л.М. Лихутою та начальником управління вивчення та узагальнення судової практики, к.ю.н. І.В. Бейцун.